|
|
Подонь
Українська Вороніжчина в культурному житті України
Аркадій Животко
Історично-географічне становище
Подаючи границі, котрими обмежена суцільна
територія, населена українським народом,
визначний український учений-географ Степан
Рудницький, проводить українську етнографічну
границю в частині, що межує з російською
територією, через Курщину, Вороніжчину й Донщину.
У Курщині йде вона повітами: Рильським,
Суджанським, Обоянським, Корочанським та
Старооскольським, охоплюючи частини їх суцільно
населені українським народом. На Вороніжчині цю
границю провадить через Городище, Шаталівку,
Росош, Репіївку до устя Потудоня в Дін коло м.
Коротояка, потім вздовж Дону на Ліски, Маслівку,
Мечетку, Нижній Кисляй, Козлівку, Василівку,
Бурлаївку, Красне, Пихівку, Банну. В Донщині —
починається від Банної вздовж західньої межі
Хоперського повіту на Гарячій і далі, охоплюючи
третину земель Донщини.
Подавши ці границі, він зазначує трудність
точного їх визначення: “Границі поміж
українською та московською етнографічною
територією теж дуже трудні для докладного
визначення — каже він. Не тому, щоб тут були
переходові діялекти, як, наприклад, на
білоруській границі. Навпаки — їх тут немає ніде.
Українські й московські села, навіть части сел,
дуже виразно від себе відділені, й немає ніякого
сумніву, куди причислити їх населення. Трудність
лежить у чімсь іншім. Гранична смуга між
українським та московським живлом... почала
густіше заселюватися щойно в XVII. і XVIII.
віках. Колонізаційні струї українців, що плили з
заходу на схід, перехрещувалися з московськими
колонізаційними струями, що плили з півночі на
південь. В результаті повстала довжелезна й
широка мішана смуга, в якій зустрічаємо
величезну кількість обусторонніх етнографічних
півостровів і островів”.1)
На Курщині такі острови можна бачити коло Фатежа,
цілим рядом ідуть вони від Дмитрієва по Обоянь і
при джерелах Сейма.
На Вороніжчині — кілька островів коло Землянська
та Борисоглібська. Кілька колоній підходить під
Єлець та Тамбов і, нарешті, в теперішній Орловщині...
Це дало підставу, між іншим, Ґабріелю де
Кастельно твердити в 1820. році (в праці про
Новоросію), що «Чисельна нація оця простягається,
починаючи від кордонів Орловщини до меж Угорщини».
Першими українськими мешканцями, що появилися в
цих краях були українські козаки — “черкаси”.2)
Через однозвучність старо-московського слова — «украйна»,
зміненого пізніш на «окраина» й українського
імени народу й території — «Україна», слів
різного походження й різних понять та означень,
росіяне уникали вживати цих слів, замінюючи
слово «Україна» — Черкасією, а українських
козаків називаючи «черкасами».
Не лише у щоденній практиці ця назва вживалася,
але знаходила вона своє місце і в російській
історичній літературі, так як «Малоросія», як
також увійшла вона свого часу й до сторінок
збірників законів та указів Російськ. Імперії.
полнотекстовая версия >>>
|
Источник:
Аркадій Животко
|
|
mail.ru
